Ліберо команди з Одещини важко було не помітити на майданчику. Новачок «Балти» сезону 2023-2024 завжди сяяла посмішкою, випромінювала оптимізм та неабияку активність. Яскрава, з цікавим патріотичним татуюванням, Ася точно була мрією багатьох волейбольних шанувальників. Але серце дівчини давно належить пасуючому ВCК «Буковина» Сергію Рябову, з яким наша героїня нещодавно побралася.
Віртуально йдемо в гості до молодого подружжя та поспілкуємося з Асею про волейбол, про кухню та про життя новонародженої волейбольної родини.
- Ася, ти минулого року дебютувала в «Балті». Нова команда, нові правила, нові колеги – як адаптувалася? Яка атмосфера панує в «Балті»?
- Балтський колектив мене прийняв дуже тепло, тому адаптувалася у новій команді без проблем. З дівчатами швидко знайшла спільну мову, іноді здавалося, що мої колежанки аж занадто хороші(прим. автора – посміхається).
Атмосфера в команді будується на людяності. На першому плані в «Балті» завжди товариські відносини, а вже потім спортивний результат.
- Минулий сезон був успішним для твоєї команди. Бронза Кубку України - це досить вагомий результат. Як вважаєш, які фактори допомогли здобути таку нагороду?
- Так, минулий сезон і справді видався для нас успішним! Мені здається, мало хто очікував, що ми все ж візьмемо ту «бронзу».
Вважаю, що допомогла злагоджена робота усієї команди, починаючи від президента клубу та тренерського штабу, і закінчуючи вболівальниками, які були біля екранів. Ну і звичайно, шалене бажання, адже для «Балти» це історичний результат, це були перші медалі кубку України для клубу.
- Що найбільше запам’яталося з минулорічного чемпіонату?
- О, було багато чого цікавого!
Звичайно, запамʼяталися ігри з «Добродієм», кожна наша зустріч – це ціла історія))))
Ми з вінницькими дівчатами ніяк не могли «з’ясувати стосунки» у 3 партіях, тож частіше за все ігри закінчувались відповідно біля 11-ї вечора. Для мене, як для «жайворонка», це було особливе випробування!
Що вже казати про фінальний матч проти «Буковинки» на Кубку, бо ця гра принесла нам медалі. А фінал чемпіонату згадуватиму через цілу смугу невдач. Напередодні у нас з травмою коліна «вилетіла» звʼязуюча Настя Горбаченко, а вже другу гру серії не змогла закінчити ще одна наша зв’язуюча Настя Малишева, також травмуючи коліно. І на третій матч серії, який ми приймали вдома, команду мусила виручати наш капітан Катерина Волченко. Катя за два дні перекваліфікувалася у звʼязуючу. Якщо чесно, я таке бачила вперше, тому точно згадуватиму, які зусилля довелося докласти усьому колективу до загального результату.
- За результатами Кубку ти маєш звання кращої ліберо. А як сама оцінюєш свою гру? Як вважаєш, виклалася на повну?
- Себе завжди важко обʼєктивно оцінювати.
Впродовж сезону було всякого, іноді зовсім нічого не летіло, але були й такі ігри, коли тренер був задоволений. Але можу впевнено сказати, що у цьому сезоні я точно виросла в професійному рівні. Це мене дуже тішить і мотивує на подальші досягнення.
- Які твої очікування від наступного сезону?
- Наступний сезон, я впевнена, буде дуже цікавий та обов’язково із сюрпризами. Щодо мого особистого настрою - поки нічого не буду говорити, потягну ще трішечки інтригу.
- Не можемо не оминути змін у твоєму житті. Ми знаємо, що цього літа народилася нова волейбольна сім’я. Розкажи про ваші стосунки із Сергієм.
- Так, у цьому міжсезонні сталася важлива подія нашого з Сергієм життя - ми взяли шлюб. Я дуже рада, що моїм чоловіком став саме Сергій. У нас у всьому повна гармонія, мені здається, що ми читаємо думки один одного. Ну, мої він точно читає (прим. автора – посміхається)
Нас обʼєднав волейбол! Спілкуючись про нашу спортивну карʼєру, ми знайшли дуже багато спільного, не зважаючи на те, що він як волейболіст виріс у Харкові, а я в Луцьку. Спільного і справді дуже багато, можливо тому ми зараз розуміємо один одного без слів. І так не лише у питаннях волейболу, ми дивимося на життя в одному напрямку.
- Як молода родина проводить міжсезоння?
- Літо ми проводимо наразі у чоловіка вдома, у м. Лозова на Харківщині. На жаль, приїхали сюди з сумного приводу, хоча планували навпаки усією родиною святкувати весілля. На другий день нашого шлюбу російська ракета влучила у місце, де працював тато Сергія. Він загинув… наше сімейне життя почалось з такої трагедії.
Ми і досі намагаємося оговтатися від втрати, продовжувати жити, переключаємо увагу на спорт, граємо у пляжний волейбол, відвідуємо тренажерний зал, виїжджаємо на річку, плаваємо. Я стараюся підтримувати Сергія і його родину.
- А чи любить ліберо кухню? Якими стравами балуєш чоловіка?
- Особисто для мене кухня - це також ідеальне місце для того, щоб переключитись. Звичайно багато готую, і борщик з пампушками, і мʼясо, і картопельку, і варенички з вишнями. Балую коханого сирниками – це його улюблена страва.
- Яких правил та табу дотримуєтеся у подружніх стосунках?
- Правило у нашій сімʼї поки одне - діяти через любов один до одного. Притримуватись його зовсім не важко, тому що ми обоє любимо і цінуємо це почуття більше за все. Сподіваюся, і через 20, і через 50 років це правило лишиться головним для нашої пари.
