Шістнадцятирічна Дар’я Макарова – сьогодні одна з кращих гравчинь «Збірної України U-17», догравальниця, на яку покладає великі надії тренер Володимир Подкопаєв. У складі збірної дівчина з 2020 року і мріє все життя присвятити саме волейбольній кар’єрі.
В інтервю Дар’я розповіла про свою родину, поділилася планами і розповіла, чим захоплюється.
Дашо, розкажи, ким ти була до того, як у твоєму житті з’явився волейбол, у якій сім’ї виросла?
Народилася у м. Мукачево, у великій родині. Маю молодшу сестру та старшого брата. Мої батьки військовослужбовці, зараз боронять країну від ворога. У сім'ї ніхто ніколи не займався спортом, а ось моя спортивна доля була відома вже з народження. Мама розповідала, що вийшовши зі мною з пологового, зустріла незнайомку, яка, глянувши на мене малу впевнено сказала: «Вона буде волейболісткою». Тож, пророцтво жінки навіть не думали заперечувати, а у 2 класі віддали мене на волейбол. І закрутилося!
Розкажи, як проходило твоє становлення, як волейболістки.
З 8-річного віку відвідувала волейбольну секцію, потім грала за Миколаївську команду «Южанка». Жодного разу не пошкодувала, що обрала саме цей вид спорту. Спочатку займалась просто для себе, але мені так сподобалось, що вирішила займатись професійно. І лише завдяки власним зусиллям та важкою роботою на тренуваннях в мене щось вийшло. Перші успіхи надихали на ще більш посилену роботу над собою. Мабуть, через те мене і покликали в збірну у 2020 році. Збори проводилися у Тернополі, було дуже багато гідних дівчат. Звичайно, не обійшлося без хвилювань, але бажання працювати було величезним.
Які емоції відчувала, коли потрапила до національної збірної?
Приємно дуже, звісно, що обрали саме мене, адже у нашій країні є дуже багато хороших гравців. Вважаю, що мені дуже пощастило. Розумію, наскільки це велика відповідальність, адже ми захищаємо честь своєї країни, тим більше зараз, у такий час. Мої батьки на фронті, я тут – разом ми працюємо на перемогу України.
У нас дуже цікаво проходять тренування. Ми багато часу присвячуємо різноманітним вправам, а також приділяємо увагу розвитку своєї витривалості. Тож, дуже багато фізичних навантажень. Володимир Анатолійович дуже цікаво проводить тренування, це зовсім інший рівень, ніж був, коли я грала у Вищій Лізі.
Ми команда, тут все залежить від настрою і бажання кожного гравця. Адже ми спільно працюємо на загальний результат. Тут, у збірній, усі мотивовані, тут є конкуренція, тож ми із задоволенням працюємо. Це командна робота, і мені подобається бути її частинкою!
Сьогодні ти догравальниця… Чи завжди була у цій ролі?
Ні, пробувала себе у різних амплуа. Була центральним гравцем, один турнір поставили ліберити, була й діагональною. На дограванні мені подобається. Якщо тренер так вирішив, значить, це у мене найкраще виходить.
Хто для тебе є прикладом у спорті, чия гра мотивує тебе вдосконалюватися?
Мені подобається діагональна з італійської збірної Паола Огечі Егону. Дуже хороша гравчиня, мені імпонує, як вона грає. Я вірю, що я теж колись досягну такого рівня.
У якому турнірі мрієш зіграти?
Спочатку треба добре відіграти Чемпіонат України. Мені важливо проявити себе, показати, на що я здатна. А далі – як складеться… Життя таке, що не знаєш, як повернеться, не завжди відбувається так, як мрієш. Але дуже хочеться вірити, що моє волейбольне майбутнє буде успішним. І я докладу усіх можливих зусиль, аби так і сталося. Я взяла собі за правило любити волейбол у собі, а не себе у волейболі!
Які маєш захоплення?
Моє найбільше захоплення – це волейбол! Звісно, стараюся не втрачати у шкільному навчанні, коли є вільний час читаю, люблю детективи та романтичні розповіді.
Дашо, давай запропонуємо читачам невеличку гру. Назви про себе три факти, один з яких буде вигаданий. Перевіримо у коментарях, наскільки добре тебе знають твої шанувальники.
· Мене називають відьмою, бо я народилася у ніч на Хеловін
· Я дуже люблю томатний сок
· Моя мрія – стрибнути з парашутом.
