Завжди усміхнений, трохи сором’язливий, але дуже комунікабельний Едуард Штерик – нове обличчя у ВК «Прометей». Почав грати у Суперлізі за дніпровську команду лише у цьому сезоні, але одразу показав високі результати. А у команді «Барком-Збірна України U-18» хлопець входить до основного складу і є одним із провідних гравців. Едуард не приховує – завжди мріяв стати професійним волейболістом і прославити свою країну на спортивній арені.
Едуарде, розкажи про себе…
Мені 17 років. Я з Житомирської області, Новоград-Волинського району, смт. Городниця. Через війну мама поїхала у Польщу, бабуся з дідусем лишилися у селищі. Сам нещодавно теж повернувся з Польщі, був там 5 місяців. Повернувся, бо отримав запрошення від тренера ВК «Прометей» Андрія Сергійовича Левченка грати у складі клубу. І я одразу погодився! І ось я тут!
Едуарде, ти потрапив до такого сильного, амбітного клубу. Як так сталося, як тебе зустріли?
Як це все було… Коли почалася війна, я зі столичної спортивної школи-інтернату, де навчався 4 роки, приїхав додому на Житомирщину. Ми, як і всі, не розуміли, що буде далі, тож мама запропонувала поїхати в Польщу, де працював мій старший брат. На той момент мені було ще 16. У Польщі мені пощастило, не зважаючи на вік, мене взяли на роботу, тож я лишився у брата, а мама поїхала далі у пошуках роботи. Скажу чесно, мені було дуже важко. Бо я хоч і був фізично підготовлений, але ніколи не працював так тяжко. Робота в цеху по 8-12 годин, особливо, коли тобі 16, вимагає бути сильним і фізично, і психологічно. Через 3 місяці я поїхав до мами, там теж працював. Коли тренер подзвонив із запрошенням, якраз була обідня перерва… Я не можу передати словами, що я переживав, як я зрадів. Це були шалені емоції! Мені неважлива була зарплатня, я просто хотів повернутися у волейбол, бо за плечами вже маю 7 років занять волейболом. Я розцінюю це, як шанс від Бога. Бо я вже зневірився, думав, що для мене вже ніколи не буде волейболу. Навіть не розпочавши професійну кар’єру волейболіста, я міг би її завершити назавжди. Я дуже вдячний «Прометею», що повірили в мене. Якщо я отримав цей шанс, це не просто так, і я не втрачу його! Дай Бог, прославлю усю Україну.
А з чого для тебе розпочався волейбол?
У мене дідусь волейболістом був, мама займалася волейболом, брат - баскетболом. Можна сказати - спортивна родина. Я пам’ятаю, ходив з мамою на тренування, коли мені було 2-3 роки. Особливо запав у душу один матч, і з того часу я душею назавжди з цим спортом.
Коли я пішов у перший клас, мама одразу повела мене до свого тренера і віддала мене у волейбольну секцію.
Дуже вдячний ксьондзу Олександру Анатолійовичу (це мій тренер), що у 7-му класі він відправив мене грати за Житомирщину на Чемпіонат України. Там мене відібрали в основний склад першим темпом. На фіналі у Києві ми обіграли Вінницю і стали другими. В той час Київський спортивний ліцей-інтернат набирав учнів, і мені запропонували навчання у них. Я звісно, погодився, і так я потрапив у КСЛІ.
Я так розумію, центральним блокуючим ти граєш все своє спортивне життя?
Так. Я змалечку був високим, тож, це моє, хоча пробував себе у різних амплуа. Але, зізнаюсь, мріяв бути догравальником та діагональним.
Які ще маєш захоплення окрім волейболу?
Я захоплююсь кібер-спортом, багато часу проводжу за комп’ютерними іграми. Колись займався футболом - років чотири стояв на воротах (знову ж таки через свій високий зріст), займався легкою атлетикою, ходив на шахи, навіть на бісероплетіння. Пробував все, що можна було!
Як ти знаходиш час на комп’ютер?
Будь-яку вільну хвилину цьому присвячую. Мій брат цим теж захоплювався, і я зізнаюсь, що в підлітковому віці, ігри за комп’ютером мене цікавили навіть більше, ніж реальний спорт. Але так було до перших волейбольних успіхів. Перші перемоги, перші власні досягнення у волейболі мене переламали на бік реального спорту. Ігри відійшли на другий план. Я зрозумів, що реальне життя і реальний спорт цікавіший і яскравіший.
Згадай найяскравіший день свого життя.
Це пов’язано з волейболом. Це був день, коли я вперше потрапив на Чемпіонат України і ми зайняли друге місце та мене запросили на навчання в КСЛІ.
Які маєш плани на життя?
Мені треба закінчити 11 клас. Але я вже вступив до ВУЗу. У Кам’янець-Подільську я навчатимуся на вчителя фізкультури. Якщо говорити про спорт, то я мрію виграти Чемпіонат світу. І буду максимально працювати і старатися, аби моя мрія здійснилася.
Едуарде, пропоную назвати про себе три факти, один з яких буде фейковий. А читачам пропоную в коментарях вказати, що правда, а що вигадка.
· Я люблю оливки
· Я люблю бігати
· Я люблю торти
